|
| |
Туристичними стежками Новопсковського району.
Осинове
Один із найдавніших населених пунктів на території сьогоднішнього Новопсковського району.
Розташований на р. Айдар. Поблизу села знайдено кам'яну статую половецької епохи, 3 курганні могильники з 12 курганами. Назва села: флоронемічного походження, утворена від найменування дерева осика.
Поселення засноване донськими козаками, швидкими селянами з центральних губерній Росії, в I половині ХVІІст.
Перша письмова згадка про поселення відноситься до 1637 року.
Козаки, селяни поселення взяли участь у Булавінському бунті, за що їх містечко було спалене у 1708р. царськими військами.
Повторне заселення території відбулося в 30р. ХУІІІс. переселенцями з Правобережної України. З 1763р. в слободі розмістилася сотня Острогозького полку і слобода стала називатися Осиновим містечком. У II половині ХІХс. в Осинові проживало 5 тисяч чоловік.
Ботанічна пам'ятка природи «Осинівська» (127)
Оголошена рішенням Луганської обласної ради № 21 53 від 30 травня 2002 р. Місце розташування: Новопсковський район, с. Осинове, в межах Білолуцького лісництва ДП «Старобільське ЛМГ». Площа - 116,0 га. Унікальний рослинний комплекс на схилі лівого берега р. Айдару. Геологічну основу схилу складають крейдяно-мергельні породи. Завдяки високому рівню ґрунтової води і великій кількості джерел тут підтримується особливий гідрологічний режим, що сприяє існуванню рослин.
Найвищу цінність має береза Литвинова - кавказький вид з диз'юнктивним (розірваним) ареалом. Разом із кленом гостролистим, природні популяції якого є рідкісними в Луганській області, а також з ліщиною звичайною береза Литвинова утворює цікаві в науково-пізнавальному відношенні угруповання. Під пологом березово-кленово-ліщинового лісу зустрічаються рідкісні в Луганській області бореальні види: копитняк європейський, медунка темна. На галявинах можна побачити рідкісні рослини із Червоної книги України: ковили Лессінга, Залеського, українську, волосисту, волошку Талієва. В цілому на території пам'ятки зростає близько 250 видів судинних рослин.
Геологічна пам'ятка природи «Осинівські піщаники» (39)
Оголошена рішенням виконкому Луганської обласної ради народних депутатів № 72 від 4 лютого 1969 р. (в.ч), рішенням виконкому Ворошиловградської обласної ради народних депутатів № 247 від 28 червня 1984 р. Місце розташування: Новопсковський район, с. Осинове. Площа - 5,0 га. Рідкісне відслонення конгломератів з еоценовою фауною на правому схилі долини р. Айдар.
Являє собою одне з місць в Україні, де сконцентровані органічні залишки палеогену, зокрема численні ядра молюсків. Вони містяться в унікальних утвореннях конгломератів, які складаються із гальки, зцементованої кремнієвою породою, яка перетворилася на кварцевидний пісковик. Нижче залягають палеоценові відкладення з багатою викопною флорою. Відоме геологам з XVIII ст. Має велике науково-пізнавальне значення.
Церква Успенія Пресвятої Богородиці
 Село Осинове дуже довго було не лише адміністративним, а й духовним центром нашого краю. Тут було збудовано і діяло три церкви - Свято Успенська, Михайлівська, Вознесенська. Справжньою окрасою населеного пункту, найстаршою пам'яткою в нашому районі і однією з найдавніших в області є Успенська церква. Збудована на правому, більш високому березі річки Айдар. Її добре видно з різних точок навколишньої місцевості. Вона гарно вписується в прекрасний слобожанський краєвид.
Не пізніше середини XVIII століття вже був збудований кам'яний Успенський храм з трьома боковими вівтарями. Про це свідчив напис на Євангелії храму. Але з невідомих причин у 1791 році мешканці села змушені були відбудувати церкву заново. Храмобудівнича грамота (дозвіл парафії на будівництво), що її видав Преосвященний Інокентій Воронезький, свідчила: «По проханню Біловодського округу слободи Осинової Успенську церкву, за її пошкодженням у фундаменті, стінах і склепінні розібрати. Нинішню її частину Успіня Божої Матері, з двома бічними вівтарями Святого Архистратига Михайла і Святого Миколи Чудотворця з кам'яною будівлею знову побудувати, а третій бічний вівтар в ім’я святих апостолів Петра і Павла, до спорудження нової церкви, залишити для богослужіння».
 Офіційна дата її побудови - 1802 рік, Але, якщо ми враховуємо, що будувалась вона не один рік, кілька років будували один фундамент, не один рік сільська громада, прихожани, клопотали про свій храм, то можна впевнено сказати, що вона належить XVIII століттю.
Відомий краєзнавець із міста Старобільська Ганна Сергіївна Фоменко стверджувала, що побудована вона ще в 1756 році, а потім в кінці XVIII століття перебудувалась і в офіційні документи увійшла остання дата - 1802 рік.
За свідченням місцевого краєзнавця Степана Платонова церквів подібного архітектурного стилю було три у всій Російській державі - у Москві, Острогозьку Воронезької губернії і в селі Осинове. Є факти, що російський цар Микола і заборонив будувати такі церкви. Така висока споруда (висота близько 30 метрів) могла обвалитись і привалити віруючих. Певне не випадково церкву й перебудували, щоб зробити її безпечною для прихожан.
За легендами, сюди приходили молитися Григорій Сковорода, Кіндрат Рилєєв і святий Дмитро Горський.
Село Осинове Новопсковського району одне з найстаріших поселень на Луганщині. Раніше тут була слобода Осинова, що відносилась до Острогозького козачого полку. Перші згадки про поселення відносяться до 17 століття. Залишки козацької застави до цих пір можна побачити на горі, навколишнього села. Ймовірно, саме в ті часи і побудували церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Спочатку храм був дерев'яним, потім його побудували з вапняку. Церква знаходилася між річкою Айдар і його притокою Кам'янкою. Через постійний рух ґрунту в межиріччі будівля стала руйнуватися. Нову, кам'яну церкву почали відновлювати в кінці 18 століття. Технічні засоби не були такими досконалими, як зараз, тому закінчили будівництво лише через десять років, у 1802 році.
Починали будувати церкву в стилі барокко. Цей стиль культивувала Катерина II. Ознаки стилю - багатство, розкіш, вигадливі форми. Закінчували будівництво вже в стилі класицизму. Його впроваджував у життя син імператриці Павло I. Цей стиль запозичений в античному мистецтві і прагне до гармонії та суворої чіткості форм.
Про людину, яка будувала церкву, мало що відомо. Дослідники вважають, що це був тульський майстер Кудрявцев, який навчався у кращих зодчих Москви. Він зумів поєднати в своєму творінні красу від барокко і гармонію ліній від класицизму. Майстер прикрасив будинок декоративними елементами і ліпниною. Стіни оточив фризом у вигляді стрічки. Тридцятиметровий купол височить над головою без колон. І святі, намальовані на ньому невідомим живописцем, немов парять в небі над людськими головами. Деякі розписи церкви збереглися ще з 19 століття. Зовні ж паломників зустрічає фасад з дорійських портиків з нішами. Об'єднання двох напрямків мистецтва створили неповторний і монументальний ансамбль, особливо оригінальний для сільського храму.
За переказами, у церкві молився відомий український філософ Григорій Сковорода. Він гостював у цих краях у свого товариша - полковника Тевяшова. Згодом цими землями володіли російські князі Раєвські, яких відвідував декабрист і письменник Кіндратій Рилєєв. У громадянську війну в цих краях діяла банда Каменєва, що відкололася від загону Нестора Махна. Опричники відрізнялися особливими звірствами і залишили свій слід в історії Успенської церкви.
Восени 1919 року комуністи проводили мітинг на честь річниці революції в центрі села. Раптом на них налетіла банда Каменєва, відома своїми безчинствами у цих краях. Більшовики вирішили сховатися в церкві. Вони залізли на високу церковну дзвіницю і відстрілювалися від бандитів. Озлоблені каменевци виламали двері церкви, вивели людей на площу і розстріляли. Від радянських часів тут стоїть пам'ятник, присвячений загиблим більшовикам.
Є в церкві і власний святий - Дмитро Горський. Дмитра, прозваного Горським, зараз збираються канонізувати, кажуть, його мощі зцілюють людей. Старовинна будівля має велике значення для віруючих не тільки через святого. Церкву називають «намоленою», так як тисячі людських душ двісті років отримували тут прощення і благословення.
У церкві Успіння Пресвятої Богородиці проводили служби до 1934 року. Поки радянська влада, яка оголосила релігію поза законом, не перетворила храм на зерносховище. Звідти зник унікальний п'ятнадцятиметровий іконостас, багато старовинних ікон, дзвони переплавили на кулі. Відкрили церкву німці, і вже після Великої перемоги люди стали ходити молитися сюди. Потроху реставрують фрески. Два роки тому над селом нарешті зазвучали дзвони. Жителі навколишніх сіл вважають церкву головною своєю святинею. Підтверджують це і фахівці. Успенська церква внесена до реєстру пам'яток національного значення. А такий розпис і архітектура не збереглися ніде в країні.
Криниця та могила Дмитрія Горського
Подвижник Дмитро Горський народився в середині XVIII ст. Будучи вже дорослою людиною, він під час сварки зі своїм п'яним батьком штовхнув його. Покаявшись у своєму гріху, Дмитро пішов на площу до Києва. Київські монахи сказали йому, щоб спокутувати цей тяжкий гріх, треба по поверненні додому відрубати сокирою кисть правої руки, якою штовхнув батька. Якщо відрубана частина приросте, то це буде знаком того, що Бог простив його, а якщо ні, то потрібно замолювати гріхи до самої смерті. Дмитро виконав все, що йому було сказано в монастирі. Незабаром його рука зрослася, але залишилася покаліченою. Після того, як Дмитро видав заміж дочку, він залишив одному бідному свій будинок і пішов жити до печери, де в суворому пості, і молитві пробув близько 50 років. Подвижник їв раз на тиждень, спав на хмизу. Щодня до нього приходили віруючі з с. Осинове, Новопскова та інших слобод і хуторів, яких Дмитро завжди радо зустрічав, давав духовні поради, втішав. Церковний народ шанував та любив його. Протягом 30 років старець навчав місцевих дітей грамоті.
Дмитро Горський помер 17 (30) грудня 1828 року. У день його похорону віруючі і священики, яких зібралося безліч, несли тіло старця від гори до села Осинове з хоругвами. Кожен рік Осиновський і Новопсковський священики за тиждень до Різдва Христового на прохання народу служили на могилі Дмитра Горського панахиду. Вода криниці вважалася цілющою. Паломництво припинилося за радянських часів. |
