|
| |
Звідки пішла земля Новопсковська.
Історична довідка.
Новопсковщина – один з найвіддаленіших куточків сучасної України, який до останнього часу був мало відомим решті українських земель, гублячись в тіні індустріалізованої частини Луганської області та більш відомих, оспіваних поетами Сватівщини і Старобільщини. Новопсковщина має цікаву, оригінальну історію, без якої історія України була б неповною.
Новопсковський район розташований у верхній течії р. Айдару, лівій притоці Сіверського Дінця. Земля Новопсковщини здавна вабила до себе людину, вона почала освоюватись ще в льодовикову епоху, часи пізнього палеоліту. Найдавніші сліди діяльності людини в нашому районі датуються 30 тис. р. до н.е. В той час, як землі на північ були покриті двокілометровим крижаним покриттям, території які примикали до льодовикової зони з півдня були справжнім раєм для мамонтів, північних оленів, биків, різних птахів, ріки, які живилися водами льодовика, що танув, були надзвичайно багаті рибою. Разом зі звірами рухалась і людина, відомо десятки слідів мисливців на мамонтів. Відомі знахідки решток мамонтів біля сіл Осинове, Писарівка. Відомі знахідки часів мезоліту, неоліту. Останнім часом луганськими археологами розпочато більш-менш регулярне вивчення пам’яток бронзової доби.
Відомо близько 80 таких пам’яток, серед них могильники Ямної культури - сучасниці знаменитої Трипільської, Багатоваликової, Катакомбної, Зрубної тощо. Є знахідки кіммерійської, скіфської, сарматської доби.
В часи так званого Великого переселення народів в Донецькі степи хвиля за хвилею накочуються тюркські орди, залишки індоєвропейського населення - нащадки сарматів – алани заселяли лише територію північної частини Луганщини, південь нинішньої Воронежчини. Більш південні райони до Азовського моря займали тюркські племена болгар. Алани і болгари були підвладні Хазарському каганату. Народи каганату створили оригінальну так звану Салтівську культуру. Салтівці займались землеробством, скотарством, обробкою шкіри, дерева. В ці часи наш край був густонаселеним і освоєним, з осілим землеробським населенням. Пам’яткою цих часів є старовинна печера під горою Пристін, якій за різними оцінками від 1 тис. до 1,5 тис. років.
В Х ст. під ударами руських дружин і натиском кочівників зі Сходу Салтівська культура була знищена і нашими степами прокотились нові хвилі кочівників: печенігів, угрів, тюрків, половців. Поховання половецького воїна ХІІ ст. біля села Соснівки сучасне знаменитому „Слову о полку Ігоревім”.
З 30-х рр. ХІІІ ст. і подальші кілька століть Донецькі степи перебувають під контролем Золотої Орди та її наступників. В кінці ХV ст. за контроль над нашим краєм починається боротьба між Кримським ханством, Великим князівством Литовським та Московським князівством. Активну роль в цій боротьбі відіграють запорізькі козаки. З ХVІ ст. правим берегом Айдару ішов татарський битий шлях, так звана Новокальміуська сакма. Для захисту південних кордонів московський уряд створив спеціальну сторожову службу, завданням якої була військова розвідка з метою попередження татарських нападів. Часто на цю службу наймали українських козаків, які краще знали ці степи, в середині ХVІ ст. з документів відоме ім’я отамана Мишка Черкашенина. Найбільший слід залишив відомий засновник Запорізької Січі Дмитро Байда-Вишневецький, який в 1559 році розбив на р. Айдарі татарський загін . Можливо в його честь названо Гетьманський шлях, що йшов паралельно Новокальміуській сакмі. За твердженням харківських істориків в цих степах в 30-ті роки ХVІІ ст. починав свою військову кар’єру Іван Сірко.
З другої половини ХVІ ст. ці степи фактично перебувають під контролем запорізьких козаків, скарги на дії „воровских черкас” часто зустрічаються в донесеннях прикордонних російських воєвод.
В другій чверті ХVІІ ст. починається інтенсивне господарське освоєння території нашої області, воно ішло з півночі українцями ( Білолуцьк , Осинове, Старобільськ, Новобіла, Закотне – найстаріші поселення нашої області) і з південного сходу донськими козаками. Тут слід зауважити, що В.Даль стверджував, що низові донські козаки за походженням - українці. Заснування вищевказаних населених пунктів відносять до 30-40 рр. ХVІІст. Територія на північ від Білолуцька з 50-х рр. належала до Острогозького козацького полку. В середній і нижній течії р. Айдару селились як українські, так і російські селяни. Але потік українців був набагато потужнішим, адже російський уряд був зацікавлений в прикритті своїх південних кордонів з боку Дикого Поля. В той же час в Російській державі за Соборним уложенням 1649 року було оголошено довічний і безстроковий розшук втікачів, тому втікачі з російських земель намагались забігти далі на Дон, де ще існувало правило : «З Дону видачі нема». Спроба місцевих поселенців віднести себе до Дону закінчилась невдало. З появою каральних загонів, посланих царським урядом на початку ХУІІІст. донська старшина відреклась від земель по Айдару і спрямувала каральний загін драгунів під командою князя Ю.Долгорукого на Айдар. Це викликало відоме повстання під проводом К. Булавіна, одна з битв в 1707 р. відбулась біля села Іванова Лука, нині с.Булавинівка. Після розгрому повстанців за указом Петра І всі поселення по Айдару знищувались. В цей час Острогозький полковник І.Тевяшов поставив питання про передачу всіх земель по Айдару Острогозькому полку. В 1716р. це було зроблено офіційно, а в 1732 р. сюди було переселено кілька сотень острогожців. Осинове, Білолуцьк, Закотне, Старобільськ стали сотенними містечками острогозького полку. Особливістю Острогозького полку було те , що на відміну від інших тут козаків було більше ніж селян.
В 1765р. згідно указу Катерини ІІ слобідські козацькі полки ліквідовувались, замість них створювались гусарські полки. Основна маса козаків була зарахована до так званих військових обивателів. Стан близький до державних селян. Кріпаків практично не було, основна маса козацької старшини належала до дрібних землевласників, їхні господарства належали скоріше до фермерських з вільнонайманою працею. Великі маєтки мали лише колишній полковник Тевяшов та полковий писар Тимошенков. Тому в кінці ХУІІІ та на початку ХІХст. господарство краю розвивалось динамічно і життя було досить заможним, про це свідчить інтенсивне будівництво кам’яних церков в наших селах, кожне село намагалось мати свій храм.
Але в 1829 р. з розміщенням в Старобільському повіті Псковського кірасирського полку колишнє вільне козацьке населення перетворювалось у військових поселенців. Військові поселення були найпотворнішим симбіозом кріпацтва і солдатчини в царській Росії. Вони найгіршим чином вплинули на добробут, моральне обличчя слобожан, наслідки відчуваються і сьогодні. Відставні офіцери отримували земельні ділянки на території повіту, саме вони і склали основу панства в нашому краї. Аракіни. Клевізари, Раєвські, Буличі тощо. Більшість поміщиків були дрібнопомісними. Військові поселення були ліквідовані лише в 1857 році.
Ліквідація кріпацтва, швидкий розвиток промисловості в Донбасі сприяв економічному розвитку краю, але загострював соціальні відносини, сприяв розшаруванню селянства. Все частіше безземельні селяни ішли на заробітки „на Дон” та „рудники”. В 1896 році був бунт селян в слободі Білолуцьк з приводу недоїмок. На придушення бунту була вислана сотня донських козаків.
В другій половині ХІХ ст. Старобільським земством відкриваються в селах початкові школи. В Новопскові та Білолуцьку в кінці століття відкриваються бібліотеки, земські лікарні. В Новопскові було відкрито ремісниче училище, яке готувало токарів, слюсарів, машиністів локомобілів.
В період першої російської буржуазно-демократичної революції та Столипінської реформи були окремі виступи селян проти поміщиків. Уродженці Новопсковщини брали участь в революційних подіях на флоті. Йосип Хомич Журавльов - в повстанні на броненосці „Потьомкін”, Андрій Пилипович Ковальов - на крейсері „Очаків”.
Різко погіршила становище селян перша світова війна. Найбільш працездатна частина населення була забрана на фронт, продуктивні сили села були підірвані. Лютнева революція 1917 року не внесла ніяких змін в свідомість селян, вони були поінформовані про революційні події. 4 січня 1918 року з’їзд Рад Старобільщини проголосив радянську владу в повіті, в селах почали створюватись ревкоми. Але лівацькі дії нової влади загострили відносини на селі, починається збройна боротьба, яка тривала до 1922р. Ця боротьба накладалась на зовнішні фактори, Україна стала полем бою для різних сил і держав, серед яких національні були лише одним із факторів, до того ж розпорошеним .
З укладенням Брестського миру постала проблема кордонів. Уряд Скоропадського наполягав на тому, щоб німецькі частини не залишилась в глибині України, а зайняли лише лінію північного кордону з Росією. У травні 1918 року Запорізький корпус генерал-хорунжого О. Натієва зайняв „лінію облоги” приблизно по північно-східному кордону України, в складі цього корпусу були січові стрільці та кінні гайдамаки, пам’яттю про них залишилась гайдамацька могила біля с.Можняківки. В листопаді 1918р. прийшли білокозаки генерала Краснова, в грудні - червоні. Продрозверстки знову викликали соціальну напругу, яка вилилась в збройну боротьбу проти Радянської влади. В червні 1919 р. край захопили денікінці . Радянська влада остаточно встановилась в кінці року з розгромом денікінців. Однак збройна боротьба з повстанцями тривала до 1928 року. Відомий рейд армії Нестора Махна в 1920 р. під час його спроби прорватись на Дон.
З переходом до НЕПу почалось відновлення господарства, вже в 1922р. з’явились перші споживчі спілки, кооперативна торгівля. В середині 20-х рр. виникають перші сільськогосподарські кооперативи - ТСОЗи. Активізується культурне життя: відкриваються клуби, хати-читальні, лікбези, школи, перші спортивні команди. В 1929 р. починається масова колективізація, яка проводиться з застосуванням насильницьких методів і супроводжується масовим розкуркулюванням. В 1930р. колективізацію було в основному завершено. В 1931р. створюється Новопсковський район, на допомогу колгоспам на нинішній території району було створено 5 МТС, а в 1931р., знову ж таки на допомогу селянам, був присланий з Донбасу загін „двадцятип’ятитисячників”, в 1932 році виходить перший випуск районної газети. Не дивлячись на такі заходи, в тому ж 1932 році починається голод, він був одним з найстрашніших в Україні і лютував до кінця літа 1933 року. Сьогодні неможливо установити число жертв, але з того часу такої кількості населення, як на початку 30-х рр., в районі вже ніколи не було. В 1933 році при МТСах було створено політвідділи, які „проводили велику масово-політичну і організаторську роботу серед колгоспників спрямовану на виконання соціалістичних зобов’язань...”
Життя поступово налагоджувалось, почалась електрифікація села, відкривались побутові майстерні, відкрилась ще одна семирічна школа, яка незабаром була реорганізована в середню. Було розширено лікарню, діяв радіовузол.
Новим випробовуванням стала війна – на фронт пішли близько 14 тис. жителів району, в тому числі багато жінок. Майже половина загинула в боях, багато повернулись інвалідами, 4,5 тис. було мобілізовано на спорудження військових об’єктів. З Новопсковщиною пов’язані біографії 10 Героїв Радянського Союзу.
10 червня 1942 року Новопсковщина була окупована фашистськими військами, окупація тривала до 23 січня 1943 року, вона завдала великих збитків народному господарству району в 761 млн. карбованців, астрономічну по тим часам суму.
Відбудова народного господарства почалась навесні 1943 року і тривала до 1950 року. Довелося пережити і голод 1946-1947рр., та відновлювалась матеріальна база сільського господарства, місцева промисловість, з’явились перші автобусні маршрути. За післявоєнні роки Новопсковський район став одним з найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Луганській області. З 1956 р. Новопсков став одним з найкрупніших в Україні вузлом магістральних газопроводів.
|
