|
| |
Туристичними стежками Новопсковського району.
Писарівка
Село Писарівка довгий час складалося з декількох хуторів, які називалися Студенецькими. Вони були засновані в першій половині ХVІІІ століття після придушення повстання Булавіна. Власником найбільшого хутору являвся писар Острозького слобідського полку І.П.Тимошенко. Мабуть, від посади цієї людини і пішла назва села Писарівка.
Подвір'я Старобільського монастиря.
Самий давній жіночий монастир на Луганщині – Старобільський в ім’я ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість».
Його поява пов’язана з іменем вдови штабс – капітана Булич Анни Іванівни. В 1845 році вона продала своє майно і на ці кошти в 1849 році придбала місце до 3-х десятин, де поставила дім і відкрила будинок для дівчаток бідних родин, сиріт духовного звання. Згодом збудувала дерев’яну домову церкву з престолом на честь ікони Святої Богородиці «Всіх скорботних Радість»
У 1870 році за згодою Синоду церква була перетворена на жіночий монастир.
На посаду ігумені була посвячена Ангеліна Булич. За час існування монастиря (до 1917 року), тут було п'ять ігумень: Ангеліна, Маргарита, Херувіма, Паленарія, Серафіма.
У 1900 році в монастирі перебувало 300 рядових черниць, ігуменя, чотири благочинні черниці, регент, скарбник та завідуюча господарством на хуторі Писарівці.
 У встановленні монастиря велику допомогу надав митрополит Санк - Петербурзький і Новгородський Ісидор.
Матушка Ангеліна придбала хутір Писарівка за 6 тисяч рублів. На Писарівському хуторі — монастирі було збудовано церкву, житло. Були приміщення для худоби й птиці, сховища для зерна та кормів.
У господарстві було біля двох десятків корів, воли, коні, вівці. Мали також земельний наділ.
Вели господарство черниці. Влітку їх збиралося тут до сотні, а взимку залишалося 30—35. У дворі була кузня, в якій багато років ковалювала монахиня Межевитська. Завідувала господарством тривалий час Єфимія Назаренко.
Ділянка була обнесена цегляною стіною, цеглу робили тут же. У дворі був великий сад. Писарівка давала для монастиря все необхідне. У 1903 році у Писарівці була відкрита церковно – приходська школа.
Писарівське подвір'я монастиря, в якому на момент закриття мешкало 43  черниці, під час колективізації було знищене вщент: зруйновано церкву, будівлю школи, господарські приміщення. Разом з цим зникло і коштовне монастирське майно, в тому числі безцінні ікони старогрецької іконографії, що були подаровані ченцями Афонського монастиря. Зникли ікони академічних майстрів, а також ікона Христа, в оздоблення якої було вмонтовано камінь з Гроба Господнього.
На сьогодні, на жаль, від монастиря залишилися лише східці та контури фундаменту церкви. Тепер на місці, де були східці залишків старого монастиря, поставлений хрест. Він встановлений у 2009 році.
Старожили розповідали легенду, що коли мандрівник, якого в дорозі настигала негода, становився на східці залишків монастиря, то дощ його оминав.
Гетьманський шлях
 Гетьманський шлях - старовинна ґрунтова дорога, яка йде через Байдівку від Сіверського Дінця вздовж лівого берегу Айдару до Воронежчини.
Між Проваллям і Січиною обабіч Гетьманського шляху на правому березі Айдару нависає гора Форпостна. У жителів навколишніх сіл вона з прилеглою територією мала назву Козачий Кут. Ця гора у пасмі крейдяних гір правобережжя Айдару в часи Байди-Вишневецького й пізніше відігравала оборонне значення при нападі татар. Гора Форпостна входила в систему захисних споруд і сторожових постів, на яких постійно чергували козаки Вишневецького, а потім і слобідські козаки.
В охоронній зоні Форпостної знаходиться село Писарівка. Тут шлях зі степу перетинає невеличку притоку Айдару - річечку Студинку. Свого часу неподалік розташована слобода Закотне (сотенне містечко слобідських козаків, перший сотник Голодолинський Дмитро Петрович) і хутір Студинецькнй належали писарю Острогожського полку Івану Тимошенку. Згодом хутір, де був маєток полкового писаря, отримав нову назву - Писарівка.
Після Студинки гетьманський шлях прямує через Закам'янку (нині Новопсков). Цю слободу утворили втікачі від польського закріпачення з Наддніпрянщини. Землі вздовж Айдару були вже освоєні, тому раніше осілі люди направляли втікачів на незайняті землі «за річкою Кам'янкою». Гора Пристін крутою стіною нависла над Великим Лугом. На ній знаходилась наступна козацька сторожа з «фігурою» - високою спорудою для спостереження за прилеглою територією і подачі сигналів у разі небезпеки. Гетьманський шлях і найближчі хутори знаходилися під охороною Пристіну. А ще в часи середньовіччя й пізніше в тутешніх Печерах довжиною близько шістдесяти метрів і можна було перепочити, помолитись у підземній церкві, сховати від татар дітей і немічних. Місцеві перекази говорять про розбійників, які їх вирили.
Гора Пристін з її печерами та «козаками-розбійниками» в 30-х роках 17 століття дали початок слободі Осинова - одному з найстаріших поселень обабіч Гетьманського шляху. Вона стала сотенним містечком Острогожського слобідського полку.
Гетьманський шлях по сучасній Закам'янці (Новопскову) проходить там же, де і 450 років тому - центральною вулицею від Гарячого плану (колись Гарячопланівська сотня) до Красного плану (Краснопланівська сотня).
Сьогоднішня вулиця Леніна у Новопскові - невід'ємна складова Гетьманського шляху з поважним віком 450 років.
Слобода Осинова розкинулася правим берегом Айдару, а за річкою, під степом, - Заайдарівка. Гетьманський шлях після Закамя'нки перетинає наступну притоку Айдару - річечку Кам'янку і східною околицею Заайдарівки йде далі, перетинаючи Гетьманський Яр. На схід від Заайдарівки тягнеться близько десяти кілометрів балка, яка врізалась глибоко в степ в сторону села Донцівка.
Далі шлях іде поверх Іржавки (північна окраїна Заайдарівки; місцевий сільський мікротопонім) на Можняківку, на протилежний берег Айдару, де за Осиновим під прибережним лісом розташувався хутір Тев'яшеве. У 17-18 століттях він належав старшинському козацькому роду Тев'яшових (Телешів - в просторіччі, відповідно назва хутора в місцевих жителів - Телешівка). Найстарший із них - Іван - був шостим полковником Острогожського полку. Потім пернач переходив до сина й онука. Останній, Степан, згодом став полковником Харківського полку.
Далі з Гетьманського шляху по той бік Айдару видніються характерні обриси - пологі схили Мартинової гори з Гострою могилою на її вершині.
Гостра могила - насипний високий пагорб, залишки наступної після Пристіну козацької сторожі 16 століття, на якій стояла «фігура». Це тут, як на Пристіні, Форпостній і інших вздовж Айдару аж до Дінця пагорбах, чатували козаки Байди - Вишневецько.
Села Пластунівка і Рогів хутір (зараз село Рогове). Перше походить від "пластунів" - козацьких розвідників у Запорозькому, потім у Кубанському війську. Може, не випадково неподалік розташувався ще один хутір з яскравим топонімом Кубань. Друге (Рогів, у просторіччі) походить від "ріг" - хуторець ("рогізка" - вуличка).
Можняківка розташована на протилежному від Рогове і Кубані боці Айдару. На його східній околиці обабіч поля знаходяться Майдани, із декількома курганами.
На території Білолуцька в Айдар впадає річечка Біла. Вище по течії Білої, за декілька кілометрів на схід від Білолуцька, розташоване село Трембачеве (Тримбачівка в просторіччі), куди підходить Гетьманський шлях. «Тримба» - це сигнальний духовий інструмент у запорозьких козаків, а «тримбачі» — своєрідні козацькі трубачі, які свого часу стали осадчими в цій частині Приайдарщини.
За Трембачевим вгору по Білій, вздовж якої пішов далі Гетьманський шлях, знаходиться Новобіла.
Згодом хутір виріс у велику слободу з лагідною назвою Біленька, згодом - Нова Біленька, а у XX ст. село отримало сучасну назву. Це тут, а також у сусідніх Вищій Білій та Волоконівці (зараз у складі Воронезької обл. РФ) влітку 1918 року знаходився 2-й Запорізький піхотний полк Окремої Запорізької дивізії армії УНР, чекаючи наказу рухатися по Гетьманському шляху у напрямку українсько-слобідського козацького Острогожська.
|
