|
| |
Туристичними стежками Новопсковського району.
Новопсков
Районний краєзнавчий музей
 Про необхідність створення в Новопскові краєзнавчого музею почали говорити вже в перші роки після завершення Великої Вітчизняної війни. Проте реалізація цих планів стала можливою лише, коли за справу взявся цілеспрямований, енергійний чоловік Коновалов С.Т. За його ініціативою 25 січня 1960 року було створено оргкомітет з 19 чоловік для організації музею. Для розміщення музею була виділена кімната в районному Будинку культури.
Почався збір матеріалів, які поклали початок поглибленому вивченню історії Новопсковського району, кожного населеного пункту нашого краю. В жовтні із запасників Луганського обласного музею було виділено деякі матеріали та експонати, всього 370 назв. Це дозволило почати роботу зі створення експозиції музейної кімнати.
У 1973 році Коновалов С.Т. пішов на пенсію і музей був розформований. Експонати зберігалися у підвалі будинку культури, проте багато їх було втрачено.
У 1978 році за відродження музею взявся інший ентузіаст О.М. Соболєв. Було проведено переоблік всіх експонатів музейного фонду, продовжився збір нових матеріалів для музею. До збору матеріалу залучилося все населення району.
У 1980 році було завершено оформлення експозиції музею. У новому, самостійному приміщенні музей було відкрито в 1984 році ( раніше в цій будівлі був промкомбінат, потім клуб).
У 1988 році Новопсковському краєзнавчому музею було присвоєно статус музею - відділу Луганського краєзнавчого музею.
На початку 90-х років до музейної експозиції, розташованої в головній будівлі, додалась ще одна – було куплено сільський будинок забудови кінця ХІХ ст., розташований поруч, в який зібрали меблі та речі того часу. Після введення в дію садиби, Новопсковський краєзнавчий музей став кращим в Луганській області музеєм сільського типу.
Річка Айдар
Айдар— річка в Луганській області, ліва притока Сіверського Дінця, басейну Дону. Довжина 256 км. Площа водозбірного басейну 7 370 км. Похил 0,34 м/км. Долина шириною у верхів'ї 2—5 км, у пониззі — до 6 км. Схили долини розчленовані ярами та балками. Річище шириною до 50 м , розчищене протягом близько 20 км., являє собою чергування плесів (глибиною 4—7 м) та мілководних перекатів (глибиною 0,2 0,4 м). Живлення снігове і ґрунтове. На весняний період припадає 70% стоку. Середній модуль стоку 1,7 л•сек/км. Скресає на початку березня, замерзає в грудні.
Бере початок на південних схилах Середньо-Руської височини біля с. Новоалександрівка Ровенського району Бєлгородської області Росії. Тече по території Новопсковського, Старобільського, Новоайдарського, Станично-Луганського районів Луганської області.
«Географічний словник Російської держави» (Москва, 1801 р.) подає назву Айдар, звідси видно, що назва річки змінювалася не в залежності від часу, а від того, як почув її писар. Писарі були тоді не дуже освічені, а російська мова не унормована. Але якщо і погодитись з тим, що річка змінювала назву, то слово «дар», тобто «долина», «ущелина» завжди присутнє.
Печера
 Хто побував на Пристіні пізньою весною або літом, дивує незвичайний склад рослинного світу даної місцевості. Крейдяна рослинність відрізняється від трав’яного покриву прилеглих степів. Крім колоній ковили та полині, чебрецю і незабудки, тут проростають левкой, тмин, ранник… Деякі з цих рослин занесені в Червону книгу України, що робить Пристін цікавим біологічним об’єктом.
Та підніжжя Пристіну відомо й іншим. Там знаходиться рідкісний історичний пам’ятник – печера.
Багато загадок у минулому. Наша земля зберігає сліди десятків народів і культур, віддалених від нас на сотні і тисячі років. Вже більше ста років про печеру біля села Ікове у високому правому березі р. Айдар, що називається Пристін на Новопсковщині ходять різні легенди, їх пов’язують то з розбійниками, то першими поселенцями краю. Відкрита вона була у 80-ті рр. позаминулого століття.
Її вік визначали приблизно в 300 років. У 1989 її оглянули співробітники Луганського краєзнавчого музею. Час побудови було визначено, як 70-ті рр. ХVІІст. Тоді ж була висловлена думка, що печера могла використовуватися, як сховище під час татарських набігів.
Приблизно в той час воронезькі археологи відкрили подібну печеру з рештками язичницького капища і визначили її як підземне святилище кочових племен раннього середньовіччя, яким саме племенам воно належало, встановити не вдалось. Населення наших степів протягом багатьох віків було різноплемінним, на початку нашої ери господарями степів були іраномовні племена, рештками яких були алани. Потім в Донецьких степах з’явились болгари, хозари, авари, угри, печеніги. Рештки цього конгломерату племен під владою половців жили тут в часи Київської Русі до приходу монголів.
Наскільки унікальна наша печера? В ті ж 70-ті подібна печера була відкрита біля села Преображенське на Сватівщині. Були звістки про таку печеру в Новоайдарському районі. М.Костомаров писав про печеру під Острогозьком, вище згадувалось про печеру під Воронежем, є дані про печеру в Кантемирівському районі Воронезької області.
Єдиним народом, який до приходу сюди наших предків умів обробляти землю, і, до речі, будував житла напівземлянки, були тюркські племена болгар, які жили у нашому краї в VІІ-Хст. Частина болгар зі своїми ханами переселились на Дунай і Каму, в Донецьких степах залишилися так звані чорні болгари. Спочатку вони були кочівниками скотарями, але з VІІІст. почали осідати на землю. Болгари були підданими хазарського каганату. Ті печери, про які ми знаємо, якраз і були розташовані в північно-східній частині Хазарського каганату, в межах археологічної культури, яку історики і археологи називають Салтівською.
Отже, перша версія - печери могли вирити салтівці? Можливо. Матеріальні засоби у них для цього були, археологи детально вивчили їх матеріальну культуру. На території Новопсковського району луганським археологом К.І.Красильниковим досліджується салтівський могильник біля с. Лисогорівки. Багато експонатів є в місцевих краєзнавчих музеях, в тому числі і в Новопсковському.
 Коли знайомишся зі знахідками, зробленими луганським археологом К.І.Красильниковим під час розкопок салтівського могильника біля села Лисогорівки Новопсковського р-ну, то створюється враження, що в ІХ- Х ст. наш край був далекою окраїною ісламської цивілізації, але сильним був і вплив язичницьких культів.
В той непевний час можливо і з’явились підземні святилища, але певних доказів на цей час ми не маємо.
Спробуємо обґрунтувати ще одну гіпотезу. ...Печери завжди були пов’язані з християнством – в печері, за легендою, народився Христос, в печерах, катакомбах збирались перші християни. Недаремно і церкву в ті часи називали катакомбною, печерними були і перші монастирі.
Солонка
Між Осинове і Новопсковом, там, де Айдар широко розливається рівниною і ніби зачарований, призупиняє свій стрімкий біг, милуючись красою навколишніх лук та лісів, величчю вапняно-крейдяних пагорбів, на лівому березі річки розташовані джерела цілющої мінеральної води. Одне з них, немов у кайдани заковане в бетонне кільце, тече тихо і повільно, краплина за краплиною... Це вода, яку науковці визначають як хлоридно-натрієву, за хімічним складом близька до джерел Миргорода, Трускавця, Моршина. Вона має неабиякі лікувальні властивості, тож недарма свого часу на базі цих джерел було побудовано санаторій "Перлина". Та мало хто замислюється, що це вода – залишки давньозниклого моря, котре пробилося на поверхню землі крізь товщу різноманітних порід.
У просторіччі це джерело називають "сольонкою". Та насправді вода являє собою складний хімічний розчин, в якому містяться десятки речовин. Вживати їх внутрішньо небезпечно - можна отруїтися. А ось приймати ванни, робити будь - які зовнішні аплікації чи обгортання - будь ласка! Тільки на користь, якщо в розумних межах зрозуміло.
Вважаться, що ця вода близька до мінеральних джерел Північного Кавказу, наприклад, кисловодських.
Пам’ятні знаки Героям Радянського Союзу: Шморгуну М.І., Жеребілову Д.А.
Є на території Новопскова вулиці, які носять імена Героїв Радянського Союзу, наших земляків. Це вулиці Шморгуна та Жеребилова.
 Шмовгун М.І. народився у селі Рубцево Краснолиманського району Донецької області 13 січня 1913 року.
Після звільнення Новопскова 28 січня 1943 р. Микола Іванович був покликаний Новопсковським райвоєнкоматом у діючу армію і відправлений на фронт. Був командиром обслуги ПТР (протитанкова рушниця) Гвардійського винищувального дивізіону 7-го кавалерійського корпусу.
Звання Героя Радянського Союзу було присвоєне Миколі Івановичу Шморгуну 15 січня 1944 року.
У ніч на 27 вересня 1943 року Микола Іванович як командир протитанкової зброї винищувального протитанкового дивізіону Центрального фронту разом зі своїми товаришами на плоту почали першими переправу через річку Дніпро. Коли пліт було розбито, відважний воїн переплив річку і дістався протилежного берега, закидав гарматами ворожу траншею, захопив її та з цієї позиції вогнем забезпечив своїм товаришам форсування річки. За цей подвиг Указом від 15 січня 1944 року Миколу Івановича було удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Помер М.І. Шморгун в 1944 році від поранення через 15 днів після Указу про своє нагородження. Похований М.І. Шморгун в місті Мозир Гомельської області, що у Білорусії.
Вулиця названа на честь героя Радянського Союзу Миколи Івановича Шморгуна. В 1975 році сесія Новопсковської селищної ради прийняла рішення про перейменування вулиці Радгоспної у вулицю Героя Радянського Союзу М.І. Шморгуна.
 Жеребілов Д.А. народився в селі Закотне Новопсковського району Луганської області 15 серпня 1920 року. Коли розпочалася війна пішов на фронт. Старший лейтенант, командир взводу пішої розвідки 738-ї стрілкової дивізії 69-ї Армії I-го Білоруського фронту був завжди для товаришів взірцем. П’ять разів був поранений, але поля бою не залишав.
Дмитру Абрамовичу Жеребілову присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна. Він нагороджений медаллю „Золота Зірка” за форсування р. Вісли і Одер, двома орденами Червоного Прапора. Демобілізувався інвалідом війни.
Здоров’я Дмитра Абрамовича було підірване війною, тому помер він молодим, не проживши і п’ятидесяти років.
Іменем Дмитра Абрамовича названа вулиця в селищі Новопскові. Відкрито пам’ятний знак біля будинку Жеребілових на честь Героя Радянського Союзу.
 Свій початок вулиця бере з 7 лютого 1956 року, коли розпочалося будівництво магістральних газопроводів. Підписав наказ Іван Іванович Жуков, перший керівник газопроводу «Ставрополь - Москва». Вже 25 березня начальник будівництва Володимир Мойсейович Мейман інформує про успішне будівництво: газопровод «Ставрополь - Москва» має забезпечити подачу газу великим містам і промисловим центрам таким, як Ростов, Ворошиловград, Воронеж і Москва. Тоді ж було заявлено, що ця траса проходитиме через Новопсков. Ось тоді і виникла ідея про забудову нашої вулиці, в будинках якої буде газ.
Першими забудовниками стали І.М. Кашуба, В.Й. Колесник і сім’я Д.А. Жеребилова. Вулиці дали назву ім. О.С. Пушкіна.
До славного 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні сесія Новопсковської селищної ради прийняла рішення про перейменування вулиці Пушкіна в вулицю Героя Радянського Союзу Дмитра Абрамовича Жеребилова. Це було напередодні Дня Перемоги 9 травня 1975 року. Біля будинку, де проживав Д.А. Жеребилов, було встановлено меморіальну дошку на честь Героя війни. Але однієї ночі дошка зникла безслідно. Односельці говорили, що її викрали, щоб здати на металобрухт. Новопсковська селищна рада, голова М.Г. Вакуленко та його заступник В.С. Закутько доклали зусиль, щоб відновити справедливість і встановити дошку на попереднє місце. В цьому їм допомагали депутати районної ради І.Д. Гоцанюк та головний інженер ЛПУ магістральних газопроводів В.С. Ковальов.
|
